Блог Анатолія Гунькова

В Україні безлад, війна, безробіття і економічна стагнація. Здавалося б передвиборчий лозунг Порошенка "Жити по-новому" повністю втілено в життя. Але ні. Президент України знаходить способи досягнення нового дна. Нещодавно я розмірковував про те, що у Порошенка не так багато шансів подовжити своє перебування на президентській посаді. Найнеймовірнішим серед них я називав введення військового стану в Україні. Найнеймовірнішим не з точки зору законодавства, а з точки зору європейських цивілізаційних рамок. Але, як виявилось, такі дрібниці як європейська цивілізація не є перепоною для українского "гаранта" і в "надрах" президентської адміністрації (можливо, не без допомоги сумнозвісного російського лоббіста Меведчука) почав реалізовуватися план по введенню "воєнного стану" на всій території України. План настільки божевільний, що в ньому відмовився брати участь навіть настільки скомпроментований діяч, як Юрій Луценко, його якраз напередодні

За початком президентських баталій в Україні непоміченою виявилась інша подія - наміри Верховної Ради України по різкому скороченню представницьких органів місцевого самоврядування в м. Києві та фактичної зміни системи керування містом шляхом посилення централізації влади.  Ще 30 травня 2018 року зареєстровано   проект Закону про столицю України - місто Київ . Особисто у мене після ознайомлення з цим проектом склалося враження, що місцеві ради в столиці України цілеспрямовано зводять нанівець. Так, кількість депутатів Київської міської ради прив'язується до кількості в один мандат на 150 000 виборців (тобто, фактична кількість депутатів Київради не перевищуватиме 25 осіб). Чи зможе настільки малочисельна рада ефективно керувати таким мегаполісом, як Київ. Безумовно - ні. При такій площі виборчого округу депутат навіть не зможе оволодіти місцевою проблематикою, а для виборців стане практично недоступним. У мене особисто немає жодного сумніву, що центральній владі буде наба

Останнім часом одним з найбільш небезпечних занять в Україні стала громадська діяльність. Особливо, якщо ця діяльність стосується сприяння проросійським силам з боку української влади. Саме викриттям проросійської діяльності з боку української влади і займалася херсонська громадська активістка Катерина Гандзюк.  Помирала вона довго і за два з половиною місяці пекельних мук облита концентрованою сірчаною кислотою дівчина встигла не тільки залишити своє передсмертне відеозвернення, а й надати безліч данних слідчим МВС та СБУ. Про основну суть інформації мовчать і ті, і інші, а генеральний прокурор України Ю.Луценко взагалі заявив, що справу засекречено, не зважаючи на створення спеціальної слідчої комісії Верховною Радою України. Так чого так боїться українська влада у цій справі? Після початку українсько-російської війни одним з головних напрямків діяльності Катерини Гандзюк (активного учасника Помаранчевої революції, екс-депутата Херсонської обласної ради, учасниці Єврома

Бомбардування палацу "Ла Монеда" 11.09.1973 р. Більшості людей, які проживають на території колишнього СРСР добре відомий військовий переворот в Чілі, що відбувся у вересні 1973 року. Ті, хто жив тоді в союзі, добре пам'ятають продемонстровані по телебаченню кадри палаючого президентського палацу "Ла Монеда" в Сантьяго з відповідною полум'яною промовою диктора в стилі радянської політпропаганди, розповідями про вбивство президента Альєнде (пізніше з'ясувалося, що він здійснив самогубство) і подальшою інформаційною кампанією про військових злочинців, які стратили в Чілі паростки коммунізму. Перед переворотом економіка Чілі перебувала в стагнації, політична корупція була нормальним явищем, країну охопила хвиля террору та нескінченних страйків. Після захоплення влади генерал-капітан Аугусто Піночет повів рішучу боротьбу з марксистською опозицією (на стадіоні "Сантьяго" були страчені найбільш небезпечні супротивники режиму), прибічники Альєн